Всі новини

"Пообіцяти, не роз’яснивши механізму дій, – це вже популізм" (+фото)

"Пообіцяти, не роз’яснивши механізму дій, – це вже популізм" (+фото) - 5.0 out of 5 based on 1 vote

Заступник голови райради побував на звітному форумі Ради Європи

Нещодавно заступник голови райради Володимир Савонік відвідав Страсбург, що у Франції. Саме у цьому місті поряд з німецьким кордоном розташовується основна будівля Ради Європи -  міжнародної організації 47 держав-членів у європейському просторі. І саме вона й була кінцевим пунктом подорожі автобусом-літаком-автомобілем нашого представника райради.

 

-          Володимире Володимировичу, то як розпочалася уся ця історія із Страсбургом? Що, як і звідки? І у скільки ж обійшлася Вам така мандрівка?

-          Скажу відразу, що нічого нікому не платив. А почалася ця історія ще у жовтні 2016 року, коли отримав від колег-однопартійців посилання про семінар від представництва Ради Європи в Україні. Мені стало цікаво, заповнив анкету. Я постійно заповнював і надсилав такі анкети для участі у семінарах організаторам, але переважно безрезультатно. Наш столичний офіс Ради Європи був для мене, як депутата, першою структурою, що позитивно зреагувала на мою анкету і запросила до участі у форумі в Києві, а опісля вони продовжували надсилати анкети на інші їх заходи, що періодично проходили по всій Україні. Загалом двічі мене відбирали на участь у них (до поїздки у Францію), тож я був на семінарах у Києві та Чернігові. То були навчання для депутатів, активістів та молодих лідерів віком до 35 років. Хоч теми були різними, але мені було чому повчитися.

-          Чому ж не поділились досвідом на місцевому рівні?

-          Бо тоді не був ще готовим вчити когось.

-          То який зв'язок українських семінарів зі Страсбургом?

-          Про нього я також отримав інформацію на свою електронну пошту на початку жовтня. А все тому, що представництво Ради Європи в Україні вже мало мої контакти через попередні семінари, тому вони й розсилали інформацію усім автоматично. У тому листі було все описано до деталей. Спочатку я навіть не думав про різні дрібні моменти, як-от про те, що маю закордонний паспорт старого зразка.

Звісно, були умови участі у світовому форумі Ради Європи. Однією з таких були відвідини одного з попередніх їх навчань, а в мене такі були, то ж це і додало сміливості. Додатково учасником міг стати молодий лідер чи депутат, який би вільно володів англійською. Скажу чесно, щодо останнього у мене були сумніви, адже я не володію англійською вільно, хоча порозумітись з іноземцем здатний, до того ж я чесно згодом «підтягував» свій рівень, вивчаючи ту спеціалізовану лексику, з якою я міг зіткнутися там.

-          І то були єдині вимоги? Все так просто?

-          То були перші. Ще потрібно було заповнити анкету з біографічними даними, описати, як я співпрацюю з громадою та чому саме мене все це зацікавило і як користуватимусь здобутим досвідом згодом. На все це я витратив всього вечір. Надіслав і чекав. Згодом отримав підтвердження, що відібраний одним з 12 делегатів від київського регіонального офісу для участі у світовому форумі Ради Європи.

-          Якими були ваші емоції тоді?

-          Звісно, мені було приємно, але до кінця я не вірив у те, що відбувається. Бо отримати підтвердження – це ще не все. Нам говорили, що отримати підтвердження – це ще не приземлитися у Страсбурзі. Рідні раділи  за мене. Дружині зарано сказав, бо навіть сам ще не був готовий туди їхати.

-          То мав бути ваш перший закордонний досвід чи вже десь у світах були?

-          Так. Цей візит можна вважати першим свідомим досвідом. Колись в дитинстві відпочивав з мамою та братом в Грузії, ще пам’ятаю, що там був військовий конфлікт, бо поруч із нашим санаторієм стояв БТР та постійно чергували військові. Тоді ми теж летіли, але мало що пам’ятаю. А європейський кордон перетинав вперше, хоч і літаком.

-          І як же ви розібралися у всіх тих нюансах? Як і куди їхати, як прорахувати час, аби все встигнути та не проґавити рейсів за графіком, бо ж різниця у часі…

-          Все спланували у Київському офісі, вони ж бо не вперше організовують такі поїздки й потрапити туди може один раз на рік будь-який молодий активний депутат чи громадський активіст. Мені потрібно було просто вчасно приїхати з Володимирця до Києва, а далі – все за детально спланованим графіком. У нас був координатор з України пані Вікторія, вона нам постійно про все нагадувала, все розписувала. Всі деталі ми отримали на електронну пошту. А, ще потрібно було самостійно зареєструватися на сайті МАУ, аби зняти бронювання та викупити квиток на літак. Але й там була покрокова інструкція, тож із цим міг справитися будь-хто.

-          То це була майже відпустка для вас?

-          Можна сказати і так. На 3 дні, де все оплачено і продумано – так можна найперше подумати, але графік навчання був напруженим. Хоча насправді це було відрядження. Бо ж ми навчалися! Лабораторії, доповіді, дискусії – це все було. Розібратися вже на місці з усім нам допомагала Світлана Грищенко – керівник  проекту та офісу Ради Європи в Україні. З її допомогою ми поселялись до готелю, отримували електронні бейджі та проходили через службу безпеки. До речі, мій бейдж загубили. То була цікава ситуація. Так вийшло, що персональне запрошення, так зване «нота вербалє», видали, а дані про мене в приміщенні Європарламенту загубились. Добре, що у нас абсолютно усе було підготовано на найвищому рівні, адже окрім пані Світлани, яка за нами наглядала, як рідна мати були координатори з Ради Європи  Маріте Морас та Свєтіслав Пауновіч із Франції та Сербії, тож виготовлення нового пропускного зайняло близько півгодини. Не знаю, чи була б ситуація однаково легко й професійно вирішена, коли в залі сотні молодих активістів з усього світу, якби таке трапилося у нас в Україні.

-          А яку тему обговорювали на Конгресі? Чи була вона цікавою для вас і чого ви чекали від Конгресу?

-          Загальна тема – чи є популізм проблемою.  Я нічого не очікував, бо їхав вперше, тож достеменно не знав, чи матиму змогу і про що маю говорити. Шукав інформацію по темі в інтернеті, підготував виступ невеликий щодо популізму в Україні.

-          Цікаво, про що ви писали? І чи вдалося виступити? Думаю, коли кожен хоче висловити свою позицію, це нелегко зробити…

-          Так, коли після виступу доповідача піднімається гора рук охочих щось запитати, то потрапити в число обраних непросто. Мені вдалося висловити коментар на засіданні лабораторії. Власне, він стосувався теми мого виступу. Я говорив, що популізм в Україні настільки звична річ, що ніхто на це вже не зважає, бо популісти всі: від малого до великого. Якщо на магазині вивіска, що тут продають котлети по 5 грн, а їх ніколи немає, то адекватні люди змусять або зняти таку рекламу, або нести відповідальність за брехню. У нас же люди не бачать різниці, бо це всюди. Якби люди контролювали обіцянки тих, кого обрали до влади, то вся ситуація була б інакшою. Бо пообіцяти, не роз’яснивши механізму дій, - це вже популізм. А для мене ключове слово – відповідальність. Так, у нас війна, і це перша проблема, тому популізм для нас навіть не питання. В той же час у нас кожен з можновладців говорить, що хоче, навіть якщо це нереально, і за це нема відповідальності. Може, тому громада обирає «нових» і наштовхується на те саме. Тут же я зрозумів, наскільки це глибока тема та причина, що має вагомі наслідки. Для нашої країни зокрема.

      -          Про що ж питали делегати з інших країн?

-          Питань було багато, бо тема надто широка. Згадували пресу та популізм, штрафи за публікації у соцмережах у деяких країнах, першопричину популізму як явища. Зрозумійте, що у Європі трохи інші проблеми, ніж у нашій країні. І тема популізму за важливістю стоїть одразу після питання мігрантів та тероризму. Тому, певно, й обрали її для обговорення. Власне, мене здивували результати досліджень, бо тема проштудійована у них дуже ретельно та глибоко. Шкода лише, що часу було надто мало. Ми ж працювали у форматі загальних сесій, де були всі делегати (близько 600 осіб з різних країн світу), та тематичних лабораторій. Лабораторії відбувалися в окремих залах на 150 місць за окремими темами, одночасно. Тому у кожного була можливість обрати, яка тема для нього цікавіша. Я обрав лабораторії, де вивчали участь громади у суспільних процесах та порівнювали брехню та правду, неправдиві новини та відверту брехню у виборчих кампаніях.

-          Чи була можливість поспілкуватися з іноземними делегаціями?

-          Можливість була, але дуже мізерна. Дуже мало часу було. Наші перерви ми витрачали на обідні черги, бо ж було багато учасників. Так, було Knowledge Café – така собі вільна платформа з різноманітними стендами, де можна було поспілкуватись та обмінятись досвідом. Я втрапив на кількахвилинне обговорення теми расової та релігійної дискримінації з гаслом “No hate!”, а все тому, що знову ж таки все відбувалося у той самий час і дуже хотілося потрапити на всі тематичні лабораторії, хоча це й було фізично неможливо.

-          То ви щось побачили ще у Страсбурзі, окрім стін будівлі Ради Європи?

-          Так, вечорами ми мали можливість гуляти містом. О 8 вечора у них майже все зачиняється, на вулицях блукають в основному туристи. Вдалося потрапити у стару частину міста, де роздвоюється річка, утворюючи острів, на якому воно і розташоване. Багато мостів, гармонійна архітектура. Трохи купив символічних сувенірів рідним, друзям, колегам, але з постійним підрахунком ціни по курсу багато не накупляєш на українські статки. Добре, що в останній день виплатили «добові» - вийшло близько 50 євро в день, що особливо потішило.

-          Як плануєте використати отриманий міжнародний досвід?

-          Вже зараз я працюю над цим питанням. Ще не знаю, у якому точно форматі, але хочу зорганізувати та зактивізувати громаду, аби підвищити рівень суспільної свідомості, політичної освіченості, аби люди перестали «вестися» на популістів та голосувати за гречку. Аби кожен знав в лице того, хто при владі і міг у вільному форматі вирішувати якісь питання. Планую хоч раз у місяць приділяти такій роботі з громадою певний час, залучати й школярів. Маю бажання і натхнення це зробити. Можливо, це буде якась громадська організація.

-          То вже незабаром чекати якогось тренінгу від вас?

-          Так. Кілька тем для навчання та обговорення вже практично готові. Залишилось визначитись з технічними моментами – місця та часу.

-          Дякую вам за розмову. Нехай заплановане вдасться.

-          Спасибі! Сподіваюсь, що ця публікація і стане першим поштовхом для місцевих навчань.

Спілкувалася Вікторія Черпак.

Фото з особистого архіву Володимира Савоніка.

Прочитано 302 разів
34300.INFO

Автор статті:

Top