Всі новини

Довгі ходіння у пошуках правди

Довгі ходіння у пошуках правди - 5.0 out of 5 based on 1 vote

Що б ти, читачу, зробив, якби, виходячи з друзями з буфету, неждано-негадано наштовхнувся на удар в обличчя? У Петра Віталійовича Трофимчука з Канонич ні вибору, ні часу на роздуми, ні варіантів можливих дій не було. Він просто впав від безжального удару.

На гамір, що здійнявся, вибігла продавщиця. Вона допомогла напівпритомному чоловіку обпертися об стіну. А коли повернулася до своїх службових обов’язків, дика розправа, що змахує на суд Лінча, продовжилася.

(Згодом Петро Віталійович спитає в одного з кривдників, за що його побили, й у відповідь почує: «Просто ти опинився не в тому місці і не в той час»). 

У буфеті Петро Віталійович був не сам. І виходив він, пригадує, разом з приятелями. А ще пам’ятає, що при вході в буфет все відбулось аж ніяк не один-на-один. Упевнений, що нападників було декілька. А про те, що сталося після першого удару, довідався вже з розповідей очевидців.

Озвірівши, «месники»-хулігани буквально змісили збиту з ніг жертву. А чим саме творилася ця кривава вендета: руками, ногами чи спеціально прихопленими убивчими знаряддями – Петро Віталійович досі як слід не знає, а в матеріалах відкритої після бійки справи значиться: «тупим предметом».

Розділивши дружнє застілля, у тяжку хвилину дружки за приятеля не заступилися. Кажуть, один з нападників теж рук до діла не доклав. Але й кривавої розправи не зупинив.

Як Петро Віталійович після такої «розмови» дістався додому, відомо одному Всевишньому. Змив із себе кров. Прилігши, посеред тривожних думок забувся у важкому сні. А вранці, перемагаючи біль і ломоту у побитому тілі, з головою, в якій гуло, як у дзвоні, став шукати порятунку у медиків і був доставлений у неврологічне відділення Володимирецької ЦРЛ.

Так у його медичній карточці з’явилися записи, яких, щиро кажучи, й ворогу не побажаєш: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив, посттравматичний гайморит, перелом кісток носа, забій м’яких тканин голови.

Коротко пояснимо деякі з цих термінів, скориставшись доступними в інтернет-мережі даними. Гайморит часто виникає при травмах голови, особливо при переломах передньої стінки гайморової пазухи, оскільки у пазуху потрапляє кров. А от з субарахноїдальним крововиливом справа складніша і небезпечніша. Зазвичай до крововиливу призводить розрив аневризми специфічного розширення поверхневих судин головного мозку, яке виникає внаслідок черепно-мозкової травми. У медичному світі аневризма вважається небезпечним захворюванням, здатним на плачевні непоправні наслідки. Адже перший крововилив з аневризми забирає життя майже двох третин хворих на цей недуг, а ще 15 відсотків гинуть при повторному розриві у наступні кілька тижнів (наслідки травматичного субарахноїдального крововиливу, за спостереженнями фахівців, дещо легші). 

Для чого вдаємося до таких страхітливих подробиць? Звісно, не тому, щоб «накрутити» комусь нерви. Просто читач має зрозуміти, в якому становищі опинилася людина, і відчути не тільки цинізм хуліганів, які, схоже, замість голів думали кулаками, а й пасивність правоохоронців, які більше десятка років розслідують бійку і ніяк не зведуть кінці з кінцями. Точніше кажучи, експертні, міліцейські, прокурорські і суддівські висновки були, але, не згоджуючись із ними, П.Трофимчук вважає їх далекими від правди. Хибний, на його переконання, висновок (не будемо стверджувати, зроблений він свідомо чи з якихось інших причин) допущено ще на стадії першого судово-медичного дослідження цього драматичного випадку, тобто на самому початку розслідування. Всі інші співучасники процесу: міліція, прокуратура, суд – автоматично клали цей висновок в основу власного і, на думку Петра Віталійовича, таким чином збивалися на хибний шлях. А ще він вважає, що, коли буде зроблена об’єктивна повторна судово-медична експертиза, експертів за неякісно зроблені дослідження теж слід притягнути до відповідальності. Але якраз цього і не хочеться правоохоронцям.

– Я зрозумів, – каже Петро Віталійович, – що в рідній області нічого зробити не зможу. Все йде кругами. Все повертається на початковий етап…

І справді. У відповіді, 25 листопада 2005 року надісланій з райпрокуратури тодішньому голові РДА Олександру Бобрику, говориться, що «22.12.03 року гр. Трофимчук П.В. з тілесними ушкодженнями поступив в неврологічне відділення Володимирецької ЦРЛ, де перебував на лікуванні з 23.12.2003 року по 13.01.2004 року та в послідуючому проходив лікування в медичних закладах з приводу отриманої травми», однак у багатьох інших документах, зокрема експертних, вперто повторюється, що лікування тривало 21 день – рівно стільки, скільки по максимуму припадає на легкі тілесні ушкодження.

Цікава карусель закрутилась і з судово-медичними експертизами. Перша з них – первинна – датується 15 січня 2004 року. З висновком «легкі тілесні ушкодження» і «короткочасний розлад здоров’я» П.Трофимчук не погодився, і того ж року, 16 липня, відбулося додаткове судово-медичне дослідження. Цього разу під сумнів потрапив навіть медичний висновок про «субарахноїдальний крововилив» – і боротьба за правду, як її розуміє П.Трофимчук, продовжилася. Тривала вона вісім років, і лише 19 січня 2012 року повторна експертиза нарешті відбулася. Провів її той же судмедексперт, що проводив первинне дослідження, тож і висновок його незмінний. Усе й справді повернулося «на круги своя».

23 травня 2012 року Петро Віталійович звернувся до районного суду з проханням призначити комісійну експертизу. Просив також, щоб її доручили столичним експертам. Але знову – людське нерозуміння, як кам’яна стіна. Знову – штурм бюрократичних бастіонів. Але певного успіху, все ж, вдалося домогтися: у березні 2013 року справу було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. По суті, все почалося з чистого аркуша. Але відтоді спливає п’ятий рік, а бюрократичній тяганині не видно кінця.

Невесела оповідь, якою Петро Віталійович поділився в редакції, зайняла майже всю диктофонну касету. Тож у найсвіжішій заяві, адресованій заступнику голови Володимирецької райради Володимиру Савоніку, доведений до зневіри чоловік просить порушити своє питання перед народним депутатом України О.І Осуховським та Генеральною прокуратурою України. І прагне лиш одного: щоб була проведена «повна та об’єктивна перевірка в діях працівників Володимирецької поліції та в діях працівників районної прокуратури при призначенні та проведенні повторної судово-медичної експертизи».  

Я перегорнув не один офіційний папір з привезеної П.Трофимчуком пухлої папки. І в око впадає якась не зовсім зрозуміла гарячковість, поспішність чи легковажність у діях правоохоронців. В одному документі постраждалий фігурує як Трофимчук, в іншому – як Трофімчук або Трохимчук. Наче знущаючись, термін «субарахноїдальний крововилив» солідна місцева правоохоронна служба подала напрочуд колоритно: «субтрахальний крововилив». А ще спостерігається різнобій у визначенні самих кривдників. В одному папері це громадянин NN, в іншому – NM, тоді як сам Петро Віталійович наполягає, що кривдників було четверо, отже – правопорушення було груповим.

У листі від 17 квітня 2012 року, відповідаючи на звернення депутата облради Георгія Лебедюка, начальник КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» М.Сергеєв вказав на можливість призначення повторного дослідження. Але минуло п’ять років, і лише тепер, після звернення в райраду та редакцію, «камінь» ледь-ледь зрушився. Але його взагалі треба відсунути. І не лише тому, що «у 2018 році закінчується 5-річний термін розгляду даної справи, а також 15-річний термін зберігання медичної документації в архівах ЦРЛ», після чого «об’єктивний розгляд… справи стане неможливим», а й тому, що за злочином має настати покарання, а на шляху від злочину до покарання має відбутися чесне, неупереджене, не споганене кумівством і корупцією слідство.

Може, так нарешті й станеться? Під час зустрічі з заступником начальника Володимирецького відділення Вараського відділу поліції Сергієм Двораком почув, що по справі П.В. Трофимчука матеріали знову направлено на судово-медичне дослідження. А це якраз те, чого останнім часом домагається постраждалий. Виходить, є надія, що цього разу експерти об’єктивно оцінять ступінь завданих йому чотирнадцять років тому тілесних ушкоджень? Дай, Боже! Але ми звернулися й до місцевих медичних фахівців. І мушу сказати, їх здивувало рішення попередніх судмедекспертів. Їхня думка однозначна: до легких ушкоджень належить хіба що забій м’яких тканин голови, а все інше – щонайменше середній ступінь тяжкості.

Звісно, медики – не експерти, тож чекатимемо висновків заново призначеного дослідження. Адже бюро судово-медичної експертизи керується встановленим для нього критеріями. Вони й повинні стати мірилом об’єктивного висновку. До сказаного хіба що додамо, що через стільки літ головним для себе П.В. Трофимчук вважає не покарання своїх кривдників, які навіть не вибачилися перед ним, а насамперед – правду і справедливість. І щоб таким чином завершився довгий шлях, який йому довелося пройти, перемагаючи жорстокість, байдужість, зверхність, відчай і зневіру.

Олексій ГОРОДНИЙ.

ілюстрація з мережі Internet

Прочитано 360 разів
34300.INFO

Автор статті:

Top